Розріж мої хмари на сотні шматків і не смій говорити про те, що було в небі з нами.
Все надто схоже на правду.
І не оглядайся, коли я іду по лезу твого безкінечно забутого серця.
Це не відчути словами.

Дивись, догоряє остання сльоза і не вір і не вір тим очам, що навпроти побачиш.
Не забудь все забути.
Тепер сніг не тане і все буде так неймовірно яскраво, як сон, про який не згадаєш.
Час летіти до зграї...

Невже все скінчиться так як завжди і я не згадаю нічого, крім ліній і звуків?
Десь чути крики і постріл.
Розбий моє скло одним лише словом, а потім – весна, і, можливо, ми будем знайомі.
Тут, на землі, все інакше...

Сотні годин без болю,
Сотні годин між нами
Сотні годин один на один, один на один
Сотні годин цей вітер
Сотні годин у хмарах
Сотні годин один на один, один на одинці з собою...

Твоі крила, зниті із пір’я та воску не дадуть мені спокою більше ніколи, розійдеться земля і внизу буде небо, і в долонях розтануть холоднії зорі, ти – єдина, хто буде постійно зі мною, ти – єдина, хто буде постійно зі мною, ти – єдина, хто буде постійно зі мною, ти – єдина, хто буде постійно зі мною...