Політикою руйнуєте прекрасне,
Ніхто не пам’ятає, як втекти...
Знайти хоча б одне, ще власне,
Так ні, ці гільзи знали як лягти.

В бібліотеках знов порожні стелі,
І сонце пробиває, скрізь пісок.
Всі пам’ятають: десь тут двері,
Але забули, як пульсує світла той шматок.

Досить!
Залиште нас у власних снах,
Досить!
Вже досить.

Тремтить дитя, що хоче їсти.
Вони благають: не цурайтесь нас!
А як же ті, хто не постійно прісні,
І як же ті, хто знали, що це знак.

В екранах знов рятують і вбивають,
Як остогидлі курси "Не тримайте зла".
Навіщо нам тоді безглузді гасла?!
Десь гасне світло, десь знов іде війна.

Досить!
Залиште нас у власних снах,
Досить!
Вже досить.

Політикою руйнуєте прекрасне,
Ніхто не пам’ятає як втекти...
Знайти хоча б одне, ще власне,
Так ні, ці гільзи знали як лягти.