Шепіт листя на деревах,
Тихий сум лісів високих,
Ти пішов від світу смутку,
Від людей, таких жорстоких.

Між лісів гробниця древня,
Безнадія там живе,
Посміхається і кличе
В нікуди давно тебе.

Не знайдеш ти там любові,
Тільки смерть там править вічно
Ти потонеш в своїй крові
Це для тебе буде звично.

Я іду вперед, і не знаю,
Куди ведуть мене сходи,
У вологі тунелі темні,
І заплутані переходи.

З тихим писком щурі тікають
І зриваються миші летючі
А тоді все навколо стихає
І приходить тиша гнітюча.

Колись тут люди ходили
Смолоскипи світили на стінах
Божевільні жерці тут жили
І молились богам на колінах.

А боги тих молитв не чули,
Чорні ідоли на стіні,
І беззвучно вони сміялись,
Споглядаючи муки земні.