Мої літа – не перекотиполе,
Вони в житті лишили добрий слід.
Ти поіменно спом'яни їх, доле, –
Як хліб духовний і насущний хліб.

Там я зростав, твій син, Полісся, –
Малий невтомний трудівник,
Тому зі мною праця й пісня
В душі лишилися навік.

І знову образ твій здаля зоріє,
Окрилюючи думи і життя.
Душа моя від пісні порадіє,
Що збудить найніжніші почуття.

Життя моє без пісні – не життя,
Без неї я себе не уявляю.
Душа моя – мелодії дитя,
Тому душею зроду я співаю.

І серцю знов кажу: затям,
Я все спочатку починаю.
Стаю у чергу за життям,
А їй нема кінця і краю.