Ку-ку, ку-ку...
Чом ти накувала, зозуле, мені,
Що моє кохання прийде навесні?
Шелестить трава з росою,
Гомонить верба з водою, —
Де ж моє кохання?
Чого зорі в небі сумні?

Може, ти неправду сказала той раз —
І весняна зустріч була не для нас?
То чому ж я дні і ночі
Бачу тії карі очі,
Що ти накувала, о, зозуле,
Серцю в той час?
Ку-ку, ку-ку...

Збережи, зозуле, ти щастя моє,
Хай лунає вічно кування твоє...
Хай мина за літом літо,
Одшумить у полі жито,
Та в гаю кування я, зозуле, чую твоє!
Ку-ку, ку-ку...