Вітер зриває із клена жовтий лист,
Несе, кружляє поміж нас із тобою,
Не повернути назад роки, щасливу мить,
Прекрасний час, що цвів для нас весною...

Біжить бистра вода, пливе над берегами.
Небесами розписане по-хвилинно наше життя,
Доля розвела мости назавжди між нами,
Не судилось іти разом у осінь - і в душі зима...

Без пари самотньо і не радіє жар-птиця...
Від приморозку холодів в'януть квіти у саду,
Сонечка тепла на землі прагне біла птиця,
У засніжених хмарах виглядає, жде весну...

Зима розплела додолу довгі чорні коси...
Із сніжної імли увінчала, прикрасила сивину,
Вчорашні сліди засіяла снігом на покоси,
Одинокий птах в печалі зорить вдалину...

Від променя сонця скресне білий сніг,
Пробудиться зеленгай від зимових снів,
Із весною розквітне надія, як білосніжний цвіт...
Осіннім паростком проросту із золотих колосків!..

Випрямлю свою спину, як струнка смерека...
Зеленим листям зашелескочу під небесами,
У гніздечку на вітті розправлю крила, як лелека,
На світанку злечу до зорі срібними стежками...

Ти віднайдеш мене у Всесвіті, у зоряних світах,
я - небо, ти - земля, довжелезна відстань під зорепадом...
У країні мрій ми зустрінемось у казкових снах,
І я жайвором - божою пташкою заспіваю тобі у саду!..