Я в осінь летів, наче білий лелека,
Ледь стримував смуток в очах.
І дівчину звав, що сама недалеко,
З окрайчиком літа в руках.
Цей окрайчик тулив я до серця,
І сміялося сонце мені восени,
Я у весну вернувся як вперше,
І здавалось не буде зими...

Я в осені став самоцвітом,
Та град з темно-бурої хмари приніс,
І в красуні веселки, що з літом,
Утворилося море зі сліз.
Цей окрайчик тулив би до серця,
Але літнього сонця нема,
У весну не вернуся як вперше,
І здається, що скоро зима...

Я в осінь лечу, наче білий лелека,
Не стримую смутку в очах,
А дівчина ще стоїть недалеко,
З окрайчиком літа в руках.
Притулив би окрайчик до серця,
І у літо попав золоте,
Та чи власниця цього окрайця,
Зачекає, чи просто піде?..