А які уночі ми шепочемо
Милим слова,
Коли сон при траві,
Але обертом йде голова,
Коли б'ються шибки
І вривається Зоряний Дух,
Обернувшись на сміх,
На ридання, на подих, на слух?..
Моє сонечко, моє житечко,
Моє небонько, моє літечко,
Моя веснонько, моя зимонько,
Моя радосте і сльозинонько,
Моя ніжносте, моя совісте
І гіркотонько, і медовосте!..

А з прив'ялої м'яти
Малі божества трав'яні
Нескінченним потоком
Течуть по тобі і мені.
І увесь білий світ,
І уся незбагненна земля
Над обличчям твоїм
Лиш одне говорить дозволя:
Моє серденько, моя спрагонько,
Моя доленько, моя правдонько.
Моя спеконько, моя зливонько,
Моє озеро, моя прірвонько,
Чистий квіте мій, росна рутонько.
Вічний суде мій і спокутонько!..

Ти мене заклени,
Щоб довіку було, як тепер,
Щоб, спіткнувшись об час,
Янгол наш не замовк і не вмер,
Щоб до скону обом
На єдину молитись зорю,
Щоб щоночі ти чув,
Як нетлінно тобі говорю:
Світлий князю мій, господине мій,
І найперший мій, і єдиний мій!
Моя стежечко, моє поленько,
Моя силонько і опоронько,
Моя звабонько невпросимая,
Моя свічечко негасимая,
Моя свячена вербна гілочко,
Моє дихання, моє тілечко!..