Не відає незмінності природа –
Ідуть за літом осінь і зима...
А там весна приходить і приводить
Дівчат невинно юних, як сама.
Я гляну у лице і в сині очі...
І щебетухам подивлюсь услід...
І щось у грудях ніжно залоскоче,
А що – не знаю. Бо не маю слів...

Так солодко і щемно серце дише.
Та ти даремно дивишся скоса.
Моя любов, моя зоря всевишня,
Роками непорушена краса.
Не виявляй у ревнощах поспішність.
Не заздри нишком молодим літам.
Тепло останнє і останню ніжність,
Тобі, як осінь садові, віддам.

Бо всі чуття мої такі прості,
Як і усе безгрішне у житті.
І ти не заздри, милая, весні,
А, як уперше, усміхнись мені.