Найприємніше відлуння,
Моє серденько не край.
Зачепило ніжні струни
Й відійшло за небокрай.
Знову й знову жалить пам'ять
І п'янить за ліком літ.
Ти лишилась зорепадом,
Й досі кличеш у політ!

Приспів:
Непогасна зоре рання,
Чи зустрінемося де?
Та мелодія кохання
Повертає нас в Едем.

Ненароком впало слово –
Залишивсь недобрий слід.
Спотикнулось знову й знову,
Й недоречно світ поблід.
А тепер я маюсь, каюсь,
Бережу тепло обох.
Слово – пташка, а чи камінь...
Безперечно – Слово – Бог!

Приспів.

Я до тебе серцем лину
І здригаються уста.
Нашу пісню лебедину
Вже не воскресять літа.
Та в Любов, що розквітала,
Світла пам'ять поверта.
Ти коханою зосталась,
Адже ти мені – свята!

Приспів.