Сіло вже сонце десь за долинами,
Духи і злії блукають стежинами.
Ходять-гуляють мавки та привиди,
Тих, хто не спить у ночі тягнуть –
До води – доведи.

Гуляють, співаючи пісні казковії.
Танцюють колами танці чудовії.
Запалили ватру вони,
Як діти бісяться!
Дивляться в небо,
Як місяць котиться!

Все, що ти знаєш, що розумієш,
З цього багна ти вже не вилізеш.
Все мерехтять світляки над болотами,
Руки не вмиєш весняними водами.
Русалки співають про душу убитую.
Думки читають, як книгу відкритую.
Звабить тебе невинність дівоча,
Заманить у воду – і зжере уночі.
До води – доведи.

Розкажи мені, як треба це таке робити.
Пити, рити, розливати, варенуху пити.
Сливи власний колір брати трохи волосатись.
За зеленим змієм брати, трохи добиратись.
Я не знаю, коли тебе мати народила,
Коли народила пила в пелену прибила.
В пелену прибила, вила, трохи промовляла.
Конопелькою цією восени гадала.
Мати – мамати – мамати – мати – гуляла
Мати – мамати – мамати – мати – гадала.