Кинув місяць проміння на трави
І потонув у хащі дібров...
Струни серця - чарівні октави,
Заспівали про вірну любов.

І хіба є щось краще на світі
За любов, що у серці цвіте,
За пісні, що під сонцем зігріті,
За пшениць колосіння густе.

Я з дитинства навчився любити
Шум потоків, село і сади,
А любов ця навчила цінити
Повсякчасної праці плоди.

Я люблю, як хвилюється жито,
В руки колос беру, наче дар,
Бо у кожне зернятко тут влито
Непідкупного щастя янтар.

І як землю таку не любити,
Що встає у мережах будов!
Я би в пісню хотів перелити
До Вітчизни своєї любов...