Гоїлися столітні рани,
Бо не царив кволий жах,
Лежали в поросі тирани,
Розірвемо важкі кайдани,
Стеливсь в майбутнє ясний шлях.

Зненацька, що це, що це чути?
Це знову наїзд диких орд.
На досвітках прийшов збагнути,
Питання "бути чи не бути",
Без війська, без своїх когорт.

Невже побідять супостати?
У відповідь паде наказ:
— Хто любить волю, в ряд вставати,
Книжки змінити на гранати,
З вогню творити славний час!

І всі лягли, і не спинили
Нового наїзду варвар.
І впали всі, і не спочили,
Добули славу й нам лишили
Безсмертний зов, геройства чар.

Чужинче, йди, скажи Вкраїні,
Що звершено наказ,
Хай не сумує на руїні.
Збудуємо нові твердині
І в бій підемо в другий раз!

Що замість терня — ореол,
Що Україні вічно бути,
Про Україну всім почути,
Бо світу це новий престол!