Стала мати вночі край вікна,
Защеміло в очах мимоволі...
Задивилася мовчки вона
На вершечок тополі.

Сплять з лелеками лелі малі,
Сняться хмари їм білі-білі.
Доти з матір'ю, доки в кублі,
Доки крила безкрилі.

Колихала синів — і нема.
Розлетілись, хто нижче, хто вище.
А тепер серед ночі сама
Сиву тугу колише.

Де ж ви, де ви, сини-силачі?
Хоче мати від вас небагато.
Виглядаючи, кличе вночі:
"Хоч приїдьте на свято!"

Стала мати вночі край вікна,
Білить місяць побілені коси.
І ховає в долоні вона
Крик очей безголосий.

Сплять з лелеками лелі малі,
Сняться хмари їм білі-білі.
Доти з матір'ю, доки в кублі,
Доки крила безкрилі.