Над Дніпровою сагою линуть думи за тобою.
Твої очі волошкові, твої далі барвінкові.
Хліб без тебе зачерствіє, слово батьківське завяне.
Україно, Україно, сторона моя кохана.

Пшениченька в полі грає, світять води, як Дунаї.
Хлюпотять озера й ріки. Дорога моя навіки.
Як зірниця запалаєш крізь моря і океани,
Україно, Україно, сторона моя кохана.

Виростай, моя висока, червоній, немов калина.
Мов кохана кароока, рідна нене Україно!
Журавлі у небі линуть, тай вертають додомоньку,
Україна, Україна – Дніпровая сторононька.