Як у травневії гаї летіли
З пісні солов'ї,
Як сонце нам грозу передвіщало,
Боялись ми, що в самоті забудем
Разом назавжди, усі свої печалі.
Та серце тихо й щиро нас пита,
Невже в розлуки чорні крила?
Невже любов живе одна в надії
Біль свій загасити?
Та серце каже, що вона
Єдина знає чи забути чи простити.

Приспів:
Ніколи не забути нам
Тернистую дорогу в Україну,
Усіх віддавших там своє життя
І пісню свою солов'їну,
Бо не загине пам'ять,
Що у людській душі жива,
Несе в собі болючу згадку вороття
Й надію у любов єдину.

Чому так тяжко покидати рідний край?
Та пам'ять вічна завжди все це знає.
І тільки та самотня є душа,
Любові що до себе не впускає.
Дорога в пам'ять є терниста і складна,
Ніхто не мав у житті простих стежин ніколи,
Та ясно світиться душа моя,
Бо зацвіла у ній стежка любові.

Приспів.