Мати рідного сина на цей світ привела,
Годувала, плекала, вся в надії жила,
Що син буде опора в нелегкому житті,
Будуть разом ступати по життєвім путі.

А весною до хати сумна звістка прийшла,
Мати свою надію воювать віддала.
Вона сина чекала і молилась завжди,
Божу Матір просила захистить від біди.

Загриміли гармати, ворог бив без кінця -
І не стало на світі молодого бійця.
Мати зразу відчула, задрижала земля,
На коліна упала, очі в небо звела...

Стала Господа Бога зі сльозами благать,
Щоби сина живого ще раз поцілувати.
Не сумуй, моя мамо, і не плач, не ридай,
Я додому не прийду, ти мене не чекай...

Сад буде зацвітати, потім листя впаде,
Мати буде чекати, але син не прийде...
Будуть пташки співати невеселі пісні,
Буде син приходити, але тільки у сні...

Щиро дякую, мамо, за молитву твою,
Бо не раз помагала у жорстокім бою.
Не забудь, моя рідна, у молитві згадать
І моїх побратимів, що в окопах сидять...

Вже червоною стала почорніла земля,
Тою кров'ю политі українські поля.
Будуть сині блавати в тих полях розквітать,
А сини України у могилах лежать...