Одного разу на зорі,
Татари з Турками повстали.
Вони всі стали на горі,
З ким битись будуть
Ще не знали.

А у одного козака,
Була своя, сильна рука.
Бо битись за правду,
Йшов сміливо.

І посміхнувся він красиво:
За правду йду, не знаю я
Чи пропаду,
Та битись буду до загину.
За рідну Неньку Україну,
За славну волю козака!

Не підведи ж мене рука.
Та погибать мені негоже,
Допоможи мій милий Боже!
Якби ми браття
Разом нині,
Любов віддали Україні,
То нам не було би ціни.