Пекельні цифри та слова у серце б'ють
Неначе молот, немов прокляття ожива,
Рік тридцять третій — голод,
Голод у люті сталінській страшній,
Тінь смерті шастала по стінах,
Сім мільйонів — Боже мій недолічилась Україна,
Напевно з витоків життя не знав мій край, хоч як боліло,
Щоб мати - та своє дитя промовить навіть страшно — з'їла.

А батько потопив синів, щоб на очах не помирали,
Той жах в сльозині посинів, зітер памфарні ідеали
Великий голод — вічний гріх з лихої прихоті — сваволі,
Той рік на нашу долю ліг, мов згусток кров'янистий болю.

В історії ж пером швидким писались гімни і хорали,
А ці пекучі сторінки підступно так повикидали.
В руках, що виростили хліб не залишили ні зернини.
Ні рік наш в горі не осліп - ти все згадаєш Україно,
Згадай усе ти, щоб воздать близьким і дальнім людоморам,
Хоч радість легше пам'ятать, та треба пам'ятать і горе.