Замело всі дороги снігом, замело,
Якось враз розлютилася негода...
Як тебе, зранена пташино, занесло
В дикий край у зимову непогоду?
Я летів з журавлями в зграї заодно
В дальній край, щоб від холоду сховатись,
Та крило, зранене мисливцем підвело,
Я упав, а удруге не піднятись...

А в небі доля моя летить над світом,
Вільні пісні курличе з вітром...
Далі лети, журавочко, без мене.
Та все-же чекатиму я, що знов весною,
Наче колись, ми будем двоє,
З дальніх країв до мене знов прилине
Кохання журавлине...

Так болить, не крило, а серце, так болить,
До весни, боюсь не дочекаю...
Хто це там? Із небес так стрімко хтось летить,
Ось крило рідне-рідне обіймає.
Я прийшла, я усе лишила, я прийшла,
Бо самій мені світ немилий більше.
То й нехай завірюха свище, то й нехай...
Ми удвох. Під крилом, усе-ж тепліше.

Журавко, доле моя, лети у небо,
Не зволікай, прошу не треба,
Ти ще злетиш, а вдвох ми тут загинем!
З тобою я - до кінця. Кого кохають,
Тих нізащо не покидають.
Будь, що буде, та знаю не загине
Кохання журавлине...