Осіння симфонія вітру,
Що летить попід хмари,
Танцює із листям по тротуарах,
Вкладає його по пюпітрах.
І цей дощ, немов скрипка,
Дерева ― самі саксофони,
Знову вторують луною-каноном
І б'ються у шибку.
І я цілував її через вікно,
Мов тебе у заплющені очі,
І я танцював із нею цей дивний шансон,
Хотів залишитись із нею знову до ночі.
Осіння симфонія вітру
Знову лине до мене,
Щоб купатись у жовто-зеленому морі
Розкиданих ритмів.
Жодної рими нема без кохання,
А може, це співи симфоній ―
Та хіба ж не байдуже, якщо у долонях
Тремтить подих прощання?
І я цілував її через вікно,
Мов тебе у заплющені очі,
І я танцював із нею цей дивний шансон,
Хотів залишитись із нею знову до ночі.
Коли знову згадаю слова,
Коли вже не відчую я її дотик,
Тоді знову прийде зима,
Але ні ― зими не буває.
Є тільки осінь,
лише пізня осінь, лише вічна осінь,
Хіба що вже не золота...
Осіння симфонія вітру
Лежить під ногами,
Згубивши свої жовті гами,
І вже не така хитра.
Я на неї чекатиму знову,
Щоб знову навчитись кохати,
Щоб разом із нею знов танцювати
Без жодного слова.
І я цілував її через вікно,
Мов тебе у заплющені очі,
І я танцював із нею цей дивний шансон,
Хотів залишитись із нею знову до ночі.