Розхристана осінь до неба протягує віти,
І листя опале сльозами вмивається знов,
А їй би хоч промінь, хоч краплю якоїсь блакиті,
Щоб знов повернути загублену в мандрах любов.

Приспів:
Любове моя, повернись, озовись,
В душі забрини золотою струною,
І цвітом кохання мене окропи,
У в осінь мою повернися весною.

Нас всіх підпихає в безодню розбещений вітер,
Нас всіх не минають розбитих сердець відчуття.
І ми, як та осінь, чекаєм весняного цвіту,
Чекаєм кохання й краси від нового життя.

Приспів

Чекаєм, любове, тебе, як погожої миті.
Все в світі минає, згора, облітає краса,
Лиш спалахи сонця і цвіт весняної блакиті
Ніколи не згаснуть, бо вічна любов не згаса.

Приспів