Вишивала мама мою долю, одиноку долю нелегку.
Вишивала радістю і болем на яскраво-ніжнім рушнику.
Вишивала рідна, та й не знала – пролетять роки як уві сні
І пошле їй Бог дочку-красуню у кітучім травні, навесні.
Буде травень буйно квітувати і зозуля перша закує,
Прошепоче щиро вдячність мати Богу за народження моє.

Приспів:
Моя матусю, небесними очима ти прямо в душу дивишся мені,
На рушнику квітуєш мов калина, а я співаю тобі мої пісні.
Мої пісні – то мій уклін і сповідь, тобі нетлінне сонечко моє.
Нехай завжди у музиці і в слові, нехай святиться у віках ім’я твоє.

Сплине час у праці і стражданні, запорошить коси сивина
Доні перша, матері остання. Все минає – пам’ять не мина.
І рушник, як пам’ять не минає, він в моєму домі на стіні.
Кожен ранок з вишитого раю мама посміхається мені.
Лиш зозуля не кує, не плаче – одинока пташка у вінку...
Як могла ти, мамо, передбачить долю на квітучім рушнику.

Приспів