Та ніч ворожила, та ніч чаклувала,
Планета, здавалось, забула про час...
Ми долею це божевілля назвали,
Бо все це здавалось сильнішим за нас.

І в наших обіймах, як тіні, воскресли
Прадавні гріхи та молитви святі -
Та ніч повінчала гріховне з небесним,
Повінчані здавна в людському житті.

Та ніч була вся із краси та бажання,
Зривались зірки з таємничих орбіт...
Ми це божевілля назвали коханням,
Бо іншого слова не вигадав світ.

Незвідана сила космічного шалу
Складала небес мозаїчне панно...
Та ніч ворожила, та ніч чаклувала,
П'янка та гріховна, як чорне вино.

Відкрилась за довге життя в нагороду
Таємна сторінка у книзі століть...
Ми стали мудрішими на насолоду,
Що довша за вічність, коротша за мить.

І тихо поснули в колисці планети,
Як стомлені діти, слухняні й малі,
А золото неба писало сонети |
На чорній емалі нічної Землі. | (2)