Ліс...
Вкритий снігом ліс.
Під величним небом,
Серед білих гір.

Ніч...
З лісом віч-на-віч.
Чую тільки тебе,
Стримуючи зір.

Вір
Кришталевих озер очам.
Не покину серцем
Цей пречистий храм.
Я душею й думками там...

Тиснуть тисячі темних брам.
Кров так сильно б’ється...
Що я втрачу і що віддам –
Все одно залишусь я там...

Серед ночі,
Під гілками,
У озерця
Крижаного
Заплющу очі,
Замерзнуть рани,
Заб’ється серце –
Нема нікого,

Тільки вітер,
Та й дерева,
Сніг лоскоче,
Укриває,
Крига вкрита
Кришталева –
Такі ночі
В мого Раю...

В снах розчиняючись біль промине
І все-таки щось непокоїть мене,
Серце все швидше і швидше стучить,
Немов відчуває загибелі мить.
І по секундам відстукує час,
Ось воно – справжнє життя без прикрас,
А що має сенс, якщо скоро помру?
Аж раптом примара продовжує гру!..

Вмить з пошматованих сірих небес
Зірветься шторм, як розлючений пес,
Вдарить поривом та й вдарить іще,
Хиткі будівлі розтрощить ущент.
Тисячі вирве із корнем дерев,
Повітря пронизить вбиваючий рев,
І всіх поховає у білій труні
Вітром безжальним пробуджений сніг.