Що це за дівчатко руде? Руде?
Може Попелюшка? Та де!
Дівчинка гарненька, Червона Шапочка,
В новім капелюшку іде! Іде!

Іде бережечком бігом, бігом!
Несе пиріжечки з пшоном. Ням-ням!
До бабусі в гості спішить-біжить мала,
Бабця занедужала. А? Занедужала бабця!

Стежечка до лісу веде,
А із хащі вовчик гуде:
Шапочко Червона, куди ідеш сама?
В лісі дикі звірі й пітьма!

Дівчинка до вовка: Здоров!
До бабусі йду я, бо знов щось вона недужа.
Гостинці їй несу – пиріжки та ковбасу.
Ковбасу? А!

Хитрий вовк очима блись-блись, блись-блись:
Небезпечно страшний цей ліс!
Я тобі коротку стежину покажу! |
Щоб не заблукала, кажу! | (2)

І пішло по стежці дівча,
Як її вовчисько навчав.
Той насправді довшу стежку їй показав,
А сам по коротшій помчав.

Прибіг до бабусі, стук-стук:
Відчиняй швиденько, це твій внук!
Вскочив у хатину і вмить бабусю "гам",
І у тепле ліжко ліг сам.

Вдяг чепець на вуха хижак,
Натяг окуляри – ось так.
І чекає тихо Червону Шапочку,
Влігшись на худому бочку.

Шапочка Червона прийшла,
Принесла гостинці з села.
Та здалася дивна бабуся дівчинці –
Ніби й не бабуся в чепці.
А хто? Хто? Га?

І озвалась внучка: Бабусь,
В тебе вуха довгі чомусь.
Чом у тебе очі великі та бридкі,
І зубища гострі такі?
Чом у мене очі великі та бридкі,
І зубища гострі такі?

Вовк відповідає: Е-е-е,
Щоби краще чути тебе,
Щоби краще бачити гарненьке внученя
І щоб смачно з'їсти: "ням-ням!"

На дівча голодний хижак кинувся,
Щоб з'їсти та вкляк,
Бо у хату сміливий мисливець заступив
І рушницю вгору звів!

А тоді сердито гукнув:
Що тут, сіроманцю, забув? Га?
Випусти бабусю зі свого живота,
А не то підстрелю хвоста!

Присмирнів вовцюга умить.
Стало видно, як він тремтить.
Випустив бабусю і всім пообіцяв,
Що не скривдить і горобця!
Випускаю бабусю і всім обіцяю,
Що не скривджу, навіть, і горобця!