Зажурився бурлачина,
Що й копієчки нема.
Сидить, лупає очима,
Як голодная сова.
– Ой мав же я штири воли
Й капшук грошеняти.
Тепер же, як бубон, голий,
Тре знов працювати.
Що в Одесах і Бендерах
За п’ять літ заробив,
То в Полтаві і Варшаві
За два ярмарки пропив.
Пив горілку, мед і пиво,
І дівчата водив,
Тепер плаче – і не диво,
Бо в холодній сидів.
Розплатився в поліції
Нагаями, канчуком.
Рад би тепер підкріпитись,
Коли вийшов босяком.
Плаче гірко і ридає
І в Одесу глядить,
Цвілий сухар оплітає,
Сам як липка дрожить.
– Доробивсь тяжкої муки,
Шумить хмелем в голові,
Серце мліє, дрожать руки
На похмілля мені.
Бо проклятая горілка,
Як розбійник, дере.
Зберу гроші, як мед пчілка –
Все шинкарка забере.
Підкріпився сухарами,
Що му з ласки дали,
І залився тут сльозами:
– Де сіль, риба і воли?
Бідна ж моя головонько,
До чого ж я дожився?
Що я бідний буду діяв?
Де мій розум дівся?
Так вам, всі бурлаки, буде,
Як будете гуляти,
Бо забуде вас бог, люде,
Перестаньте гуляти.
По світі не волочіться,
Найдіть темний куток,
Оженіться і працюйте,
Буде хліба кусок.