Покохала вітра з поля калинонька тонкостанна,
Покохала синьовітра, коси розплела.
Від кохання молодого у калини грона в'яне, |
А у вітра, а у вітра, а у вітра два крила... | (2)

Покохала сонця промінь чарівна роса імлава,
Цілувала сонця промінь у ясні вуста.
Від палкого поцілунку вся краса її розтала, |
І у небі наче хмарка, наче хмарка проліта... | (2)

І нащо було кохати калиноньці вітра з поля,
Голубій росі імлавій сонячний розмай.
Бо кохання найдорожча, найсолодша з всіх неволя |
І ніколи не послухай серця слово, не кохай*... | (2)