Зійди, зійди, місяченьку, за нову комору,
А ти вийдеш, моя мила, трохи поговорю.

А ти вийдеш, моя мила, щось маю казати,
Не позволять батько-мати тебе бідну брати.

Як не велить батько-мати мене бідну брати,
То їдь собі на Вкраїну багачку шукати.

Об'їздив я усі села і всі города,
Ни знайшов я кращу тебе, як ти сирота.

До свідання, моя мила, я завтра жинюсь,
А ти прийдеш, моя мила, зблизька подивись.

Подивишся ти на мене, а я на тебе,
Та й полються дрібні сльози в тебе і в мене.

До свідання, мій миленький, я завтра помру,
А ти прийдиш, мій миленький, зробиш ми труну.

А в неділю пораненьку в усі звони б'ють,
Чорнобриву сиротину хоронить везуть.

Як спускали її в яму, здрогнулась труна,
Стояв милий біля ями, зів'яв, як трава.

Іде козак дорогою-спотикається,
Стоїть батько на воротах – посміхається.

Ой, чого ж ти, мій синочку, спотикаєшся?
За чужою сиротою побиваєшся.

Ой, бодай ти, мій батеньку, свій вік не дожив,
Що ти мине з сиротою на вік розлучив.