За Дунаєм широким | (2)
Росте терен високий.

А у тому терену | (2)
Живе вдова молода.

Породила два сина | (2)
Іванюшу й Василя.

Ой, привела, привела | (2)
Да й в пелюшки вповила.

В чорний китай сповила, | (2)
Сріблом, злотом облила.

Сріблом, злотом облила | (2)
Та на Дунай винесла,

Та в корабель забила | (2)
В тихий Дунай пустила.

Ой, ти, тихий Дунай, | (2)
Моїх діток не займай.

Ти, високий очерет, | (2)
Вари дітям вечерять.

Ти, висока осока, | (2)
Стели дітям звисока.

Ой, ти, жовтий пісочок, | (2)
Укрий моїх діточок.

На двадцять першому году | (2)
Вийшла вдова по воду.

Стала води набирать, | (2)
Став корабель підпливать.

А на тому кораблю | (2)
Два матросики сидять.

Один сидить позаду | (2)
Та й пригортає воду.

Другий сидить навпереду, | (2)
Поглядає на вдову.

Ой, ти, вдовушка, вдова! | (2)
Чи підеш ти за міня?

За Василя сама іду, | (2)
За Ванюшу доч даю.

Кинулися до письма, | (2)
А то рідна їх сестра.

Стали же письмо читать, | (2)
А то рідная їх мать.

Такий тепер світ настав, | (2)
Щоб брат сестри не пізнав.

Тепер така година, | (2)
Що йде мати за сина.

Бодай ненька пропала — | (2)
Сестру з братом звінчала.

Ходім, сестро, в монастир, | (2)
Нехай же нас бог простить.

Ходім, ненько, горою, | (2)
Розсиплешся травою.

Ти зацвітеш в жовтий цвіт, | (2)
Я зацвіту в білий цвіт.

Я зацвіту в білий цвіт, | (2)
Пустим славу на ввесь світ.