З-за гори, з-за гори
Світить ясне сонечко,
Там казала мати до своєї доні: |
Не журися, донечко! | (2)

Як же мені не журить, не журить,
Літа мої марно йдуть?
Сиджу та й думаю, бо щастя не маю, |
Літа мої марно йдуть. | (2)

Тільки мати за поріг, за поріг,
А в ворота свати йдуть,
А мати стрибнула, до вушка шепнула: |
Доню, свати мед несуть. | (2)

Хай несуть, хай несуть,
Я го пити не буду,
Сватів не приймаю, молодця не знаю, |
Я за нього не піду. | (2)

А він, доню, хороший, хороший,
В нього хліба і грошей,
За ним добре буде, так говорять люде, |
За ним, доню, тільки йди. |(2)

А ти, мати, не гадай, не гадай,
Що в багатство хата – рай,
Багатство минеться, тобі так здається, |
А на серці туга й жаль... | (2)