Волить мені мати: Синочку, женися!
То не ходи по ночах та й не волочися!"

Вженив я ся, вженив, треба ґаздувати,
Треба жоні, треба й дітям, треба шось до хати!

Запряг штири коти, поїхав орати,
Моя жінка молодейка до корчми гуляти!

Ворав же я, ворав із старейким дідом,
На милейку поглядаю з раненьким обідом.

Прийшла мила з корчми, в поле збиралася,
Взяла в горня борщятища, в поле потряслася.

– Ой, милий мій, милий, чи доста'с наворав?
– Три загони й до полудня, ще'м ся тебе бояв!

А ти, моя мила, тілько ся напила,
– Три півлітри до обіда, ще'м си повірила!

Іде милий з поля, йде вниз упавши,
Моя мила з поля йде, гопки витинавши!

Прийшов я додому та й сів коло стола:
– Ой, дай мині вечеряти, моя люба жона!

– А ти в полю ворав, а я в корчмі пила.
Ой, яка ж нам мила мати вечерю зварила?

На лаві капуста вже ся приквасніла,
Бо вже три дни й три неділі, як в п'єцу кипіла!

– Ой, возьми, миленький, гідна я з тобою,
Поскачимо гопака та й переді мною!

Ой, возьми, миленький, возьми, не барися,
Сядь си близько коло мене, до мні притулися!

Як си взяв миленький якийсь нагаєще,
– Гой-я, гой-я, жінко моя, я твій ґайдучище!