Візьму я відеречко, по воду я піду,
Забачу миленького – все горе розкажу.

Тихесенько ступаю з холодною водой,
Аж чую, хтось співає... Мій милий під вербой!

Не сам він там співає, не сам він там сидить,
Цілує, обнімає, за рученьку держить.

Цілує, обнімає, за рученьку держить
І все її питає: "Чи будеш зі мною жить?"

– З тобою я не жила і жити не буду,
Бо Бог тебе скарає за тую першую.

– Бо Бог тебе скарає і та сира земля,
Ти клявся і божився, що повік буду твоя!

Ой, Боже, ти мій Боже, нащо ж ти так даєш:
Перше серця єднаєш, потім розлучаєш?!