Відслони, мати, фіранку,
Най гляну, котра година –
П'ят хвилин вже по дев'ятий,
А мого милого нема.

П'ят хвилин вже по дев'ятий
І вже десята надходить –
А мого милого нема,
Аж упівночі приходить.

– Кохання моє, кохання,
Чого так пізно приходиш?
Чи тебе інша займає?
Чи мня надармо виводиш?

– Інша мене не займає,
Надармо я тя не зводжу,
До тебе серця не маю,
Тому так пізно приходжу.

– Не сідай коло мене,
Не подавай мені руки,
Не вражай серденька мого,
Не смійся з мої розпуки!

А як ті слова скінчила –
У тихий Дунай скочила,
Бистра вода ї забрала,
І там навіки пропала.