Та йшов козак з дону, та з Дону додому;
Та й сів над водою, проклинає долю.
"Доле ж моя, доле, чом ти не такая,
Чом ти не такая, як доля чужая?
Що чужії люди нічого не роблять,
Нічого не роблять, та й хороше ходять.
А я заробляю і свитки не маю!
Що люди гуляють і розкоші мають,
А я заробляю - нічого не маю!"
Обізветься доля по тім боці моря:
"Козаче-бурлаче, дурний розум маєш,
Що ти свою долю марне проклинаєш!
Ой невинна доля, винна твоя воля:
Що ти заробляєш, то все пропиваєш,
А що загорюєш - то все прогайнуєш,
А що заталаниш - музики наймаєш!"
"Ой грайте, музики, з двора та до двора,
Та щоб не журилась моя мати стара...
Як музики грали, то й нас люди знали,
А як перестали, то й лаяти стали".