Сідай, сідай, молоденька, на стілець
Та й розчеши русу косу під вінець.
Ой, чому ж ти, молоденька, не плачеш,
Що вечірнє гулянєчко вже втратиш?
Ой, зацвіла черешенька квітками,
Та й вже тобі не гуляти з дівками.
Ой, що за розум, що за натура
В нашої молодої,
Що вона лишає рідну матінку,
Йде до чужої?
Чужа матінка тебе не збудить,
Лише піде до сусіди, обсудить:
"Ой, то моя невісточка нероба,
Та й спала би від захода до схода."

Сідай, сідай, молоденька, на відро з водов,
Щоби плило тобі щастя, як вода ріков.
Сідай, сідай, молоденька, на м'єкому місці,
Щоб ти мала тілько грошей, як піре в подушці.
Ми будемо жалувати за тобов,
І то-то ті дівчатонька гуляли з тобов.
Не так тобі, дівчинонько, не так тобі буде,
Як ти підеш від мамуні межи чужі люде.
Не плач, не плач, Ірунцуню*, та й не плач,
Бо бере тя файний хлопець, не шмаркач.

Сідай, сідай, молоденька, на стілець
Та розчеши русу косу під вінець.
Ой, че-че-че руса коса, ой, че-че,
А хто ж тебе, жовта коса, розчеше?
Чесала би-м матінонька, не може,
Бо їй за свов Ірунцуньов жаль дуже.
Чесав би тя твій татуньо, не може,
Бо 'му дуже за Ірунцьов жаль бере.