Поспускала верба гілля,
А береза пруття.
Не вір, дівко, козакові, |
Що каже: "Возьму тя". | (2)

Як він тебе вірно любить,
Коло тебе сяде,
Як він тебе розпитає |
Та й другій розкаже. | (2)

Він з тобою вечір стоїть,
Підківками креше.
Де найбільше челядини, |
Він тебе оббреше. | (2)

А він тебе вірно любить,
Він тебе цілує.
Де найбільше челядини, |
Він з тебе глузує. | (2)

Не вір, паво, павичеві,
Що пір'ячко губить.
Не вір, дівко, козакові, |
Що вірненько любить. | (2)

Не вір, дівко, козакові,
Як тому катюзі.
Повір, дівко, гадинонці, |
Що в темному лузі. | (2)

Як гадина з куща вкусить,
То найдуться ліки.
Як він тебе з ума зведе — |
Неслава навіки. | (2)