Козак коня наповав,
Дзюба воду брала:
Козак собі засьпівав,
Дзюба заплакала

Козак:
Не плач Дзюбо моя любо,
Поки я з тобою
Як поїду в Україну,
Заплачеш за мною !

Хмара іде, дощик буде,
Ходїмо до хати,
А там будем, Дзюбо люба
Собї розмовляти !

А що кому до того,
Що я Дзюбу люблю
А я своїй Дзюбі любій,
Черевички куплю.

Черевички з китайочки,
Пончошка єдвабна,
Як же Дзюбу не любити,
Коли Дзюба ладна!

Черевички з китайочки,
Поньчошка з атласу
Ходи Дзюбо, моя любо,
Бо не маю часу.

Скажи Дзюбо, моя любо,
Чи ти любиш мене?
А я піду до матеньки
Просити о тебе.

А я тебе Дзюбу люблю,
Сам Бог тоє знає ;
Проси мати, проси тата,
Нехай нас звінчає!

Коло млина конюшина,
Явір похилив ся :
Як ся з Дзюбов не оженю.
Не буду женив ся.

А там в лїсї на галузі
Сорока скрегоче;
Ах мій Боже милостивий,
Як ся тебе хоче.

Дзюба :
А там в лїсї при дорозі
Кокоче кокошка.
Ой я того хлопця люблю,
Що дзюбатий трошка!

Козак :
Як же Дзюбу не любити,
Коли Дзюба ладна
А я Дзюбу поцілую,
І на коня гайда!

Мати :
Не вір Дзюбу козакови,
Та що люльку курить;
Бо він мовить, що тя возьме
А він тебе дурить.

Не вір Дзюбо козакови
Що він огонь креше,
Бо він піде до другої,
А на тебе бреше.

Козак:
Ой прибіг мій кониченько.
Та перед ворота :
Вийди Дзюбо, моя любо,
Красненька, золота!

Ой не вийшла Дзюба люба,
Вийшла еї мати :
Мати:
А хто хоче Дзюбу взяти,
Най іде до хати!

Козак:
Бодай тебе Дзюбо любо,
Твої чорні очи !
Не стояв би мій коничок
До темної ночи.

Ой коню мій нещасливий
Треба відїхати;
А що було серцю мило,
Треба занехати.

Ой піду я на гороньку,
А на горі буськи;
Який такий та до Дзюби
А я до Гануськи.

Ой чия то керниченька,
Де голуб купав ся,
Ой чия то тая Дзюба,
Що я в ній кохав ся.

Дзюба:
Ой вийду я на гороньку
Махну я рукою:
Заверни ся козаченьку,
Згину за тобою!

Козак:
А хто любить гарбуз, гарбуз,
А я люблю диню;
А хто любить господаря,
А я господиню

А хто любить губи, губи,
А я печериці ;
А хто любить дівчатонька,
А я молодиці.

Дзюба:
Два голуби воду пили.
А два колотили,
Бодай тії не сконали
Що нас розлучили.

Ходжу, нуджу над берегом
І тяжко вздихаю :
Бідна-ж моя головонько,
Що долї не маю.

Хиба в воду занурю ся,
Та вже не верну ся;
Збудусь смутку і клопоту.
Там не зажурю ся.

Було-ж мене, моя мати,
Малую втопити.
Ніж такую нещасливу
На той сьвіт пустити.

Ой як тяжко конопельки
в болоті топити,
Єще тяжше моя мати
На тім сьвітї жити.

Нї я в лїсї нї в долині,
Анї при роботі:
Тілько моя головонька,
В журбі і клопоті

Журилась мати мною,
Як риба водою;
Дала мене в неволеньку,
Жалує за мною.

Стратила я вік цілий,
Вже ся не надію,
Де- ж я тепер себе в сьвітї
Нещасна подію?

Ой Ти Боже, мій єдиний,
Ти моя потіха!
Потіш мене нещасливу,
Вибав з того лиха !