Казала мені мати
Зелений ячмінь жати:
— Жний, жний, моя доненько,
Жний, жний, й моє серденько.

Я ячменю не жала,
В бороздоньці лежала:
— Лежи, лежи, моя доненько,
Лежи, лежи, моє серденько.

Сніпочок-єм нажала,
До себе притуляла:
— Тули, тули, моя доненько,
Тули, тули, моє серденько.

Ячмінноє зерненько
Закололо в серденько:
— Терпи, терпи, моя доненько,
Терпи, терпи, моє серденько.

Ой, та вже я терпіла,
Аж поки-м не зомліла:
— Млій, млій, моя доненько,
Млій, млій, моє серденько.

Щоб серце улічити,
Тре козака любити:
— Люби, люби, моя доненько,
Люби, люби, моє серденько.

Та ще би, моя мати,
З козаком погуляти:
— Гуляй, гуляй, моя доненько,
Гуляй, гуляй, моє серденько.

Ой, а він хоче, мати,
Щоби му ручку дати:
— Давай, давай, моя доненько,
Давай, давай, моє серденько.