Горілочку гнала, в бутельки зливала, |
Я свого синочка з армії чекала. | (2)

Будуть в мене гості горілочку пити, |
Я с своїм синочком буду говорити. | (2)

Ой, у лісі, лісі, дуб на дуба звився, |
Син був доти файний, поки не вженився. | (2)

А як оженився, та й взяв собі жінку, |
Почав забувати про рідну матінку. | (2)

Ой, у полі, полі мати жито жала, |
Син сказав: "Дай Боже", мати промовчала. | (2)

Ой, мамо, ой, мамо, що ж ти горда стала, |
Я сказав: "Дай Боже", а ти промовчала. | (2)

Ой, сину, ж мій сину, я не горда стала, |
Очі зі сльозами, я тя не впізнала. | (2)

– Кидай, моя мамо, теє жито жати, |
Та й ходи до мене віку доживати. | (2)

Будеш, мамо, жити в мене у коморі, |
Бо на дворі зимно, а в хаті покої. | (2)

Я прийшла до сина, вдома не застала, |
А його дружина слова не сказала. | (2)

– Ой, сину ж, мій сину, сину найрідніший, |
Скажи мині правду, хто тобі миліший. | (2)

– Жінка мині мила, бо моя дружина, |
Теща мині мила, бо жінку родила. | (2)

А ти, рідна мати, мусиш вибачати, |
А як не вибачиш, то вигоню з хати. | (2)

– Я піду до дочки, дочка горе знає, |
Вна ня приголубить, про все розпитає. | (2)

Вийшов зять із хати з хмурними бровами, |
– Забирайся, тещо, своїми шмутками. | (2)

– Ой, діти, ой діти, мої голубчата, |
Я вас доглядала, як курка курчата. | (2)

Я не хочу, діти, вашої зарплати, |
Лиш не забувайте, що я ваша мати. | (2)

Дякую вам, діти, що'сти ня зустріли, |
Піду доживати в домі пристарілих. | (2)