Гей, на біду, на горе
Козак уродився, -
В чистім полі, край дороги,
Ляшкам знадобився.

У недільку рано
Та й славонька стала:
Взяли ляшки сіромаху
Да й забили в кайдани.

Ой, на руки кайдани,
А на ноги диби,­
Хотять ляшки сіромаху
До світа згубити.

Ой, на руки кайдани,
На ноги скрипиці,
Та й вкинули сіромаху
В темную темницю.

Ой, приїжджає жовнір,
Став його питати:
"Чи є в тебе, козаченьку,
Отець, рідна мати?"

"Ой, є в мене родина -
Уся Україна,
Та доведеться сіромасі
Без помочі згинуть.

Ой, Великий Луг - батько,
А Січ - моя мати.
Доведеться сіромасі
У неволі погибати.

Гей, ви мені не пани,
А я вам не хлопець -
Догадайтесь, вражі сини,
Щo я - запорожець!"

Та збиралися люди
Й молоді молодиці:
"Визволь, боже, сіромаху
З темної темниці!"

Прилинула Галя
З темними бровами,
Обійняла козаченька
Та й поцілувала.

Прилинула друга -
Ця вже не такая,
Ця обняла козаченька
Та й плакати стала.

"Ой, їв же я сласно,
Ходив я прекрасно,­
Доведеться мені, молодому,
Погибнуть напрасно.

Ой, їв же я сласно
Та ще їсти буду,
Таки ляшкам, синам вражим,
Поки жив - не забуду!"