— Чи ти, ненько, чула,
Як я в тебе була,
Як сивая зозуленька
Під віконцем гула.

"Ой, я, доню, чула
Та й не обзивалася,
Бо я ж тебе, моя доню,
Не сподівалася.

Коли тебе, моя доню,
В гості сподіваться,
Чи в суботу на вечерю,
Чи в неділю, вранці?"

Тоді мене, нене,
Сподівайся в гості,
Як виросте у світлоньці
Трава на помості.

Росла, росла травка
Та Й посихать стала.
Ждала, ждала мати дочку
Та й плакати стала.