Червона калина ягоди зродила,
Молода дітина жовняра любила.
Жовняра любила, жовняра кохала,
До свого жовняра дрібний лист писала.

Жовняр лист діставши, узяв прочитавши,
Тяженько зітхнувши, кохання спімнувши.
Ходить жовняр, ходить, шапку в руках носить,
В пана капітана на урльоп ся просить.

- Пане капітане, пусти мня додому,
Бо лишив дівчину, сам не знаю кому.
Пусти додомоньку хоть на годиноньку,
Най я відвідаю свою дівчиноньку.

Бо там в мене дома сталася новина,
Пише лист дівчина, що вже має сина.
- Ой, пушу тя, пушу не тебе самого,
Скажу ти всідлати коня вороного,
Коня вороного та й нове сідельце,
Поїдь до дівчини, розвесели серце.

Їде жовняр, їде, ворота минає,
Вийшла стара мати, жовняра витає:
- Іди, жовняр, іди, ти наша родина,
Хорує-банує за тобов дівчина.

Зайшов до світлоньки, дівчина хорує,
Припав до личенька, в личенько цілює.
- Цілювала би тя лихая година,
Відцуралась мене вся моя родина.

Відцурався отець, відцуралась мати,
Та ще чую, що й ти хочеш покидати.
- Не журись, дівчино, Господь Бог з тобою,
Вислужу в цісаря, возьму слюб з тобою.