Через круту гору
Та в ліс по калину,
Любив-кохав козак дівку,
Як мати дитину.

Дівчинонька — його
На сім світі одного.
Не хотіла мати дати
Дівчини за його.

Дівчинонько, Галочко,
Я в тобі кохався,
А ти ж мене ізрадила —
Я й не сподівався.

Не я тебе ізрадила,
А зрадили люде,
Що з нашого женихання
Нічого не буде.

В огороді конопельки,
Верхи зелененькі,
Милий милу покидає —
Вороги раденькі.

Іде милий улицею
Аж підківки крешуть.
За ним злії вороженьки,
Як собаки, брешуть.

Брешіть, брешіть, вороженьки,
Ми не подамося —
Через вашу пересуду
Та й поберемося!