Був собі хлопець, Василем звався, | (2)
Мав він дівчину й вірно кохався.

Вірно кохав ї і думав взяти... | (2)
Прийшла недоля – мусів лишати.

– Прощай, Настуню, я тя лишаю, | (2)
Бо завтра ввечір в загін вступаю.

І буду битись я до загину | (2)
За тебе, мила, за Україну!

Загін Василя бився завзято, | (2)
Не давсь ворогам у руки взяти.

І страшний вибух стався уранці – | (2)
Так умирали наші повстанці.

Їх неживих вже вороги взяли, | (2)
Вірну дівчину в Сибір пігнали.

– Прощай, Василю, я ни забуду | (2)
І аж до смерті вірною буду!