Була ніч невидна, страшна заверуха,
Тужили скрізь сумно вітри.
Кати большевицькі підходили стиха
Крізь села, ліси і яри

Було їх багато, мов чорної хмари,
Чекали світанку в снігах,
Щоб кинути в села великі пожари
І грітись тоді на вогнях.

А буря у вікна так голосно вила,
Не видно довкола доріг,
Про волю повстанці у снах своїх снили,
А ворог їх лютий стеріг.

У Мриглодах стояло лиш сорок повстанців,
Щасливі їм снилися сни.
Не знали, що згинуть прийдеться їм вранці
І смерти не ждали вони.

Аж ось на світанку, у сніжну завію
Кати надлетіли, як стій.
Проснулись повстанці, вхопили за зброю
І вийшли з одчаєм на бій.

Билися завзято вони дві години,
Пробилися в ліс за село,
І впали за волю, за славу Вкраїни.
Їх сорок тоді полягло.

Тепер в тому лісі, де мужньо так бились,
Висока могила стоїть,
Там сорок повстанців на віки спочило,
Там сорок повстанців лежить.