А учора ізвечора місяць світив високо,
Мила в вікна ся дивила, чи пішов я далеко. | (2)

Відийшов я пару кроків, вона мене чекала:
– Ой, вернися, мій миленький, чим'їм тя обгнівала? | (2)

– Обгнівила ня миленька, сам не знаю я чого?
Як я стояв під віконцем, а ти мала іншого! | (2)

– Ой, неправда, мій миленький, я його не мала,
Він ня просив розмаїту, я йому подала! | (2)

– Ой, не треба було, мила, розмаїту давати,
Ой, не треба, моя мила, по два на раз кохати! | (2)

Ой, не треба, моя мила, по два разом кохати,
Ой, не треба, моя мила, біли личко давати! | (2)

Ой, не мала, я не мала, ти і він – то все одно,
Прийшов милий, приніс квітку і подав через вікно! | (2)

– Ой, не треба, моя мила, розмай-квітки зривати,
Ой, не треба, моя мила, по два на раз кохати! | (2)