А чия то пшениченька, шо волі збродилі,
Йа то того й козаченька, що ми втрох люби...

Ой одная полюбила – кальцо подарила,
Йа другая полюбила – постіль білу слала.

Йа другая полюбила – постіль білу слала,
Йа третяя полюбила ще й причаровала.

Чаруй руки, чаруй ноги, чаруй чорни гочи,
Щоб не ходив до дівчини темненької ночи.

Йа ж приходить вун додому да й на стул схиливса,
Чи схиливса й не схиливса, то вже й зажуривс...

Йа ж приходить стара мати да й стала питати:
– Може тобі, муй синочку, воружкі шукати?

– Ой, не треба, стара мати, воружкі шукати,
Йо но треба штири дошки і ще землі крошки.

Ой, ідуть же товариші в чотири радочки:
– Вийди, вийди, наш товариш, хоч на два часочки!

– Ой, ідіте, товариші, пити та гуляти,
Тяжко-важко мнє молодум – не перейду хати.

Тяжко-важко мнє молодум – не перейду хати.
– Йа то тобі, наш товариш, девчата багати.