Я чув, що десь там, за лаштунками ночі,
В казковій країні тварин неполоханих,
В саду, де співають птахи неспівочі,
Знаходиться дивна кімната закоханих.
Якщо в тій кімнаті лишаються двоє,
Самі, наодинці, без друзів і кривдників,
Тоді, там спиняється час, наче воїн,
Що більше не бачить собі супротивників.

Кімната закоханих!..
Кімната закоханих!..

Там бажані гості завжди у пошані,
Ті гості, що разом, як вітер з вітрилами,
Для них у кімнаті тій чай в порцеляні,
Вино в кришталі ще й музики із крилами.
Для них там зі стелі червінці і сотні,
Але все не так, для чужих і непроханих,
Тому вони кажуть сумні та самотні,
Що то все брехня, про кімнату закоханих.

Кімната закоханих!..
Кімната закоханих!..
Кімната закоханих!..

Я жив у бараках, я був у палаці,
Цнотливих любив і шалених, як свято,
Я пив з охоронцями і з папараці,
Та досі не відаю, де та кімната...
Де та кімната? Де та кімната?..
Де та кімната?..

Кімната закоханих!..
Кімната закоханих!..
Кімната закоханих!..