Друже, зелен луже, чи тобі байдуже,
Що розмила повінь береги любові?
Там, де ми ходили - зорі нам світили,
А де стали в парі - сховались у хмарі.

Як обом світанок забувати важко,
Сонце виглядало з кожної ромашки,
Знає теплий вітер, де нам пахли квіти,
Та ніхто не знає з ким доля з'єднає...

Що з тобою сталось? - Верби запитались. -
Може, громовиця не дала зустрітись?..
Не доплив до мене твій вінок ромену,
А прибила хвиля на чуже весілля...

Сам шукаю того квіту золотого,
На стежках розлуки обпікаю руки,
В день твого весілля виросло зрад-зілля,
Трави над рікою стали осокою...